Kroda

...І степ востаннє над рікою

Ординець міряв головою...

Все ближче коні, лиця злі,

Схрестились, скрегнули шаблі,

Переплелися іскри з кров’ю,

І знову криком Придніпров’я

Прошив у жасі людолов.

Та біснувалась криця знов,

Шипіла кров, шипіла піна.

Козак вимощував долину

Чужинським трупом, як умів,

Як вчився в Січі і в братів

На славнім Доні у поході.

Ординців б’є козак вже в броді.

Бере ординців переляк:

– То це шайтан!

Це не козак!

Козак всміхнувся в довгі вуса:

– З шайтанами не вперше б’юся.

Узнали, що таке козак,

Якого люди кличуть: Мак. –

І знову зброя у двобої

Дзвенить над збитою водою,

І квасить нелюдів ріка, –

Не ломить сила козака.

Та от надходить чорна зрада:

Дрантя, попихач скрався ззаду,

Він чином – кат, душею – гад.

Увесь продався за дукат.

Тихцем підвів іуда зброю,

Озвався постріл над рікою,

І на коня схиливсь козак.

– Пропав козак! Загинув Мак! –

Ординці кинулись до нього.

Козак на них поглянув строго:

– Ні, не загинув я, кати,

Поміж людьми мені цвісти! –

Кати підводять вгору зброю:

– Твій цвіт, життя вже за тобою,

Козаче, зробимо отак:

Шаблями скришимо на мак –

Ординці воїна скришили,

На землю впало тіло біле,

І, наче зерно, проросло,

А влітку маком зацвіло...

Давно ординців і іуду

В моїм краю забули люди,

Бо їхній слід – страшний укіс

Травою мертвою поріс.

А мак цвіте віки в роздоллі –

В косі дівочій і у полі.

А мак цвіте!

Poppyflowers Are Blossoming, Ch. II